( Collapse )

( Collapse )

( Collapse )

Принятые на вооружение московским престолом идеологемы типа «Великая», «Малая» Русь, «Всея Великая, Малая и Белая Руси самодержец» и тому подобные титулы были настолько неестественными и неорганическими для самых российских царей, что они никак не могли к ним присмотреться. Провозгласив их миру явным образом с пропагандистской целью как определенную имперскую доктрину, они дальше пользовались любимой их сердцу терминологией, где в различных вариациях выступало слово «Москва». Словосочетание «Московское государство» фигурирует в договоре с Данией от 12 января 1701 года. В международном договоре между царем Петром I и Речью Посполитой Польской и Большим княжеством Литовским от 28 июня 1703 года привычно употребляется «Монарх Московский», «война Московская» и т. п.

( Collapse )

( Collapse )

( Collapse )

В соборном уложении 1649 г. Россия называется Московским государством.
Изменяя старое название «Московское государство» (рус. Московское государство), или «царство» на европейский лад, царь Петр I и его сторонники хотели показать свиты и своим подданным «европейскости» своих реформ. К реформам Петра I в российской (московской) политической терминологии принимались Старомосковское понятие «Московское государство» или «Московское царство», после реформ - «Россия» и латинское «империя».

( Collapse )

( Collapse )

( Collapse )

"...Відповідь - Залісся тут ні до чого. Протистояння печенігам - це виключно українська історія і подвиги наших предків. Проте нині Московщина у своїй жадібності дійшла до того, що навіть наших ворогів хоче анексувати, через 1000 років після того, як наші предки їх перемогли.
Одного разу в 968 р. велетенське плем‘я печенігів обложило Київ, який через похід молодого князя залишився майже без війська. Проте юний киянин врятував столицю. Як пише літопис, «він тоді вийшов із города з уздечкою і ходив серед печенігів, запитуючи: «Чи ніхто не бачив коня?»,— бо він умів по- печенізькому, і вони вважали його своїм. А як наблизився він до ріки, скинувши одежу з себе, скочив у Дніпро і побрів. І коли побачили печеніги, кинулися вони за ним, стріляючи в нього, та не могли йому нічого вдіяти».
Юнак викликав підмогу, що відігнала ворогів від столиці. Літопис не запам’ятав його імені, що не применшує його вчинку, який довів: для порятун- ку держави іноді вистачає однієї людини.

( Collapse )